Головна 
 Районна влада 
 Візитівка району 
 Новини  
 Гуманітарна сфера 
 Відпочинок 
 Довідка 
Головна
Пошук
Контакти
Мапа сайту

КОВЧИНСЬКА сільська рада
Голова сільської ради
Історія села Ковчин
Видатні земляки
Рішення

Пошук по сайту


Авторизація

Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
  Забули свій пароль?
  Реєстрація


Головна / Районна влада / Сільради / КОВЧИНСЬКА сільська рада

ІСТОРІЯ СЕЛА (Від найдавніших часів до кінця II тисячоліття)

Версія для друку Версія для друку

Ковчин

Село Ковчин розташоване на сходi Куликiвського району на лiвому березi рiчки Десна. Вiдстань до районного центру - 10 кiлометрiв. Налiчується 596 дворiв, всього жителiв - 1134, в т.ч. дiтей дошкiльного вiку - 58, школярiв - 107. З початку 2008 року народилось 8 немовлят. Територiя сiльської ради - 5922 гектари, у тому числі земель державної влас-ності 1268 га, приватної - 3946 га, земель запасу - 824,1 га, земель резерву - 444 га. До Ковчинської сiльської ради належить село Українське, в якому налiчується 25 дворiв, є 25 жителiв.

З історії села
За версiєю кандидата iсторичних наук, завiдуючого кафедрою археологiї i українознавства Чернiгiвського педунiверситету В.П.Коваленка назва села походить вiд племенi ковуїв, котре жило тут у давньоруськi часи. Це плем'я неодноразово згадується в лiтописах, зокрема, в Iпатiївському та "Словi о полку Iгоревiм".
Ковуї були кочiвниками i становили щось середнє мiж монголоїдами i європоїдами. Розкопане їх поселення поблизу Ковчина. Вони з пiвдня захищали Чернiгiв вiд нападiв половцiв. У жовтнi 1239 року монголо-татарськi орди хана Батия оволодiли Сiверською землею. Було знищене древнє мiстечко ковуїв, а тi з них, що лишились, ослов'янились.
У писемних джерелах Ковчин згадується у 1667 роцi в унiверсалi гетьмана Iвана Брюховецького. Це козацьке село належало до III Нiжинської сотнi Нiжинського полку. З 1782 року Ковчин входив до Салтиково-Дiвицької волостi Чернiгiвського повiту. У ХVII-ХVIII ст. село належало архiiєрею Чернiгiвському Лазарю Барановичу (середина ХVII ст.), потiм полковнику нiжинському Якову Журавському, гетьману Iвану Мазепi (остання чверть ХVII ст.), Свято-Софiївському київському монастиревi. У ХVII столiттi була збудована Георгiївська церква. У селi нараховувалось 163 козацьких двори та 19 селянських.
За переписом 1767 року при ковчинському храмi дiяли школа i шпиталь. У 1806 роцi в селi було побудовано нову церкву. Число прихожан в 1770 роцi досягло 1648 чоловiк (830 чоловiкiв i 818 жiнок).
У другiй чвертi ХIХ ст. частина земель у Ковчинi належала дружинi пiдпоручика Ганнi Зайцевiй i дiйсному статському раднику Михайлу Селецькому.
У 1862 роцi в Ковчинi було вiдкрито церковно-приходську школу, яка мала одну класну кiмнату i коридор.
У 1898 роцi в школi вiдкрито 4 класи. Здобути освiту було нелегко, вчились тiльки дiти заможних людей. Вищу освiту дав своїм дiтям ковчинський священик Платон Деполович. Обидва сини його стали лiкарями, а донька - учителем.
У 1901 роцi в селi проживало 2472 жителi (1216 чоловiкiв та 1256 жiнок), дiяло 2 стани, 2 дiльницi земського начальста, була бiблiотека. У сiчнi 1918 року в Ковчинi встановлено Радянську владу, був створений ревком. На березень 1919 року у селi нараховувалось 465 дворiв, 70 з них вважались куркульськими, 140 -середняцькими, 255 - бiдняцькими.
В селi почала дiяти сiльська рада. Першим головою був Кiндрат Недiлько.
У перiод НЕПу в с.Ковчин було органiзовано Городищенську сiльськогосподарську артiль. У 1927 роцi гамазей на окраїнi села перебудовано пiд сiльський клуб.
Процес створення колгоспiв розпочався в Ковчинi у кiнцi 1930 року. Було створено два колгоспи iм.Молотова та "1-ше Травня", на хуторi Петровському - третiй колгосп iменi Петровського. У 1932 роцi обидва колгоспи об'єдналися в один -"Комiнтерн".
I все ж, у 1932 роцi близько 70-ти господарств залишались одноосiбними, люди не хотiли вступати до колгоспу. На них влада накладала численнi податки. "Штурмова бригада" ходила по дворах розкуркулюваних, вишукуючи скрiзь хлiб, забирала все до зернини.
Господарiв висилали на Колиму, а їхні сiм'ї залишалися пiд тином. Вiд страшного голоду у 1933 роцi врятувало те, що село придеснянське. Селяни ловили рибу, використовували в харч i продавали.
У 1937 роцi чимало ковчинцiв було репресовано. Найпершим вiд репресiй постраждав М.П.Кузьменко - директор школи. Його засудили i розстрiляли. Було вислано i мiсцевого священика М.В.Капшученка. Цiкаво, що його донька Раїса мала чудовий голос i до вiйни спiвала в оперному театрi в м.Київ, потiм була учасницею київського пiдпiлля.
Почалася Велика Вiтчизняна вiйна. На захист Батькiвщини стало понад 760 ковчинцiв. Не повернулися до рiдної домiвки - 355. Пiсля визволення с.Ковчин вiд нiмецько-фашистських загарбникiв його жителi приступили до вiдбудови зруйнованого господарства. З 1948 по 1954 роки були побудованi 9 тваринницьких примiщень, 12 стаєнь, у 1952 - цегельний завод. У цi роки розширено площу колгоспного саду й овочевi поля. За великi досягнення в садiвництвi й високi врожаї фруктiв та овочiв бригадир садово-городньої бригади П.Ф. Лузан i садiвник В.А.Нороха були запрошенi на ВДНГ в Москву, В.А.Нороха був делегатом III Всесоюзного з'їзду колгоспникiв. У 1964 роцi колгосп нагороджений медаллю ВДНГ СРСР.
На кiнець 60 рокiв були побудованi будинок культури, електростанцiя, лазня, лiкарня, кузня, гараж, зерносклад, свинарники i т.д. У 70-80 роках колгосп спецiалiзувався на вирощуваннi овочiв. Побудовано дитячий садок, їдальню на 100 мiсць i кiмнату вiдпочинку для механiзаторiв. Почалася газифiкацiя села, яке було заасфальтовано.
У 1989 роцi гостинно вiдкрила дверi нова триповерхова школа. У цей же рiк урочисто вiдкрито Ковчинський краєзнавчий музей, якому у 1992 роцi присвоєно звання Народного, i вiн по праву вважається одним з кращих в областi.

Було СТОВ, тепер вiддiлення СФГ "Колос"
Зiйшла в минуле радянська епоха. Якi ж змiни сталися в життi Ковчина? СТОВ "Ковчинське" - правонаступник ксп "Комiнтерн", досить довго залишалося на плаву, працювало з прибутком. У 2007 роцi у ньому налiчувалося 546 голiв ВРХ. Працювало 95 осiб. У цьому ж роцi СФГ "Колос" (директор В.В.Труш) викупило статутний фонд товариства i приєднало його до себе. Майновий комплекс також викуплено. Земля (939 сертифiкатiв) орендується пiд 1,5 % рiчних, у 2008 роцi на пiввiдсотка цей показник буде збiльшено. З 1999 року товариством керував П.М.Клименко, тепер вiн - виконавчий директор вiддiлення СФГ "Колос".

СФГ "Деснянськi зорi"
З 2003 року у Ковчинi розпочало свою дiяль-нiсть СФГ "Деснянськi зорi" (власник, пiдприємець i меценат родом з Ковчина М.С. Туш, директор О.I.Доманов).
ФГ "Деснянськi зорi" орендує 365 земельних паїв ковчинцiв. Тут знайшлася робота для 19 чоловiк.
Цiєї весни посiяно 130 гектарiв ярих зернових, посаджено 20 га картоплi. Озимий клин становить 260 гектарiв - 80 пшеницi i 180 жита.

Комунальне пiдприємство
Комунальне пiдприємство Ковчинської сiльської ради було зареєстроване 29 листопада 2002 року. З тих пiр ним керує шанована в селi людина М.I.Дейнеко. У розпорядженнi пiдприємства - водогiн. Його система не нова, трапляються пориви, але працiвники комунального пiдприємства мають досвiд боротьби з ними i швидко усувають. У складi пiдприємства - сiльська пожежно-сторожова охорона, надає воно i ритуальнi послуги. У середньому рiчний обсяг ослуг складає 33 тисячi гривень.

Перший в областi сiмейний будинок
було вiдкрито в Ковчинi. Подружжя Барових - Олександра Михайлiвна i Леонiд Оттович, у яких було двi доньки, вирiшили усиновити п'ятеро дiтей з дитячого будинку. Так у їхнiй оселi з'явилося ще три хлопчики i двоє дiвчаток, доля яких була б набагато гiршою, якби не турботливi i люблячi батьки з Ковчина. Родину Барових знають i поважають не тiльки в селi, а й далеко за межами Чернiгiвської областi. Дiти як власнi, так i прийомнi, вже виросли, бiльшiсть створили сiм'ї. З батьками мешкає тiльки донька Вiкторiя, всi iншi не забувають батькiв, приходять i приїздять у гостi.

На вартi здоров'я
односельчан стоять працiвники Ковчинської лiкарської амбулаторiї. Колектив невеликий (5 працiвникiв), але дружний, обслуговує бiльше тисячi ковчинцiв. Специфiка роботи така, що доводиться надавати медичну допомогу i вдень, i вночi, адже хвороба не питає нi про час, нi про мiсце. Завiдує амбулаторiєю молодий спецiалiст Ярослава Iгнатенко - випускниця Нiжинського медучилища. Вже рiк, як в амбулаторiї немає лiкаря. Iгор Григорович Парубець пропрацював тут з 1976 року, спочатку - головним лiкарем Ковчинської лiкарнi, потiм очолював лiкарську амбулато-рiю. Торiк залишив свiй вiдповiдальний пост у зв'язку зi станом здоров'я . Ковчинська сiльська лiкарня припинила свою дiяльнiсть з 2000 року.

Школа - у десятцi кращих
Ковчинський навчально-виховний комплекс включає в себе дитячий дошкiльний заклад, школу та невелике професiйне училище. Це єдиний навчальний заклад в районi, який дає своїм школярам професiю водiя категорiї "С".
Нинi в НВК навчається 107 учнiв, 20 дошкiльнят вiдвiдує дитсадок. Тут працює 20 педагогiв пiд керiвництвом Н.М.Халiмон. 14 з них мають вищу категорiю, троє - першу, два вчителi -методисти, чотири - Вiдмiнники освiти України. Тут все роблять для змiцнення здоров'я школярiв. Працює школа сприяння здоров'ю. Спортзал переобладнано в трасу здоров'я, є кабiнет здоров'я.
Учнi НВК листуються зi своїми ровесниками з однiєї з елiтних шкiл Великобританiї - Фелстедської, а також - Тiллської школи Естонiї.
У минулому роцi НВК брав участь у Всеукраїнському конкурсi-фестивалi на кращу модель сiльської школи i увiйшов в десятку кращих його учасникiв, а також здобув перемогу у Всеукраїнському конкурсi "Об'єднаймося ж, брати мої".

Лишилася пам'ять
Декiлька рокiв у Ковчинi проживала вiдома українська художниця Ольга Яблонська. Чимало її полотен i донинi зберiгаються в художнiй галереї Ковчинського музею. Це два портрети - гетьмана Мазепи та Т.Г.Шевченка, двi картини з iсторiї с. Ковчин: "Будинок першої сiльради" та "Гамазей", "Вид села Ковчин", а також декiлька натюрмортiв.

Пам'ять народу - величезна сила. Доки вона живе в серцях людських, доти не спалахує в душах байдужість і жорстокість. Історію треба знати й вивчати, щоб обходити стороною всі негаразди. Адже не випадково говорять: "Помилки історії не повторюються до тих пір, поки пам'ять людська є живою". А свою тисячолітню пам'ять наш народ зберігає в літописах, билинах, піснях, думах, кам'яних фортецях і храмах, і навіть у назвах міст і сіл. Торчеськ, Ярославка, Козари, Сиволож, Моровськ.... Ці назви чернігівських населених пунктів самі за себе говорять і зразу переносять нас у часи могутньої Київської Русі. До цього переліку можна додати й село Ковчин, що знаходиться в Куликівському районі, на лівому березі річки Десни, за 9 км від райцентру.1 За версією кандидата історичних наук , завідуючого кафедрою археології і українознавства Чернігівського педуніверситету Володимира Петровича КОВАЛЕНКА, ця назва походить від племені ковуїв, котре жило тут у давньоруські часи. Це плем'я неодноразово згадується в літописах, зокрема в Іпатіївському 2 та в "Слові о полку Ігоревім".3

Чим же особливе це ковуйське поселення?

Чим цікава історія Ковчина?


Від найдавніших часів

Поселення доби неоліту (V-ІV тисячоліття до н.е.) і доби бронзи (II тисячоліття до н.е.), знайдені поблизу Ковчина, свідчать про те, що вже в глибокій давнині ця територія була заселена людьми. У добу неоліту основними формами господарювання були полювання й особливо рибацтво, оскільки с.Ковчин - село придеснянське, має заплавні луки з чисельними озерами.
Рибальство було інтенсивним і велось з допомогою сіток і човнів, які виготовлялись при допомозі нових знарядь праці - кам'яних шліфованих сокир, тесел і свердел. Запаси риби та інші припаси зберігали в глиняному посуді, який почали до того часу виготовляти. У цей же період проходило формування перших племінних об'єднань.
Доба бронзи являє собою час, коли зі зростаючою інтенсивністю розвивались й остаточно перемогли виробничі форми господарства -землеробство й скотарство.
На території с.Ковчин проживали носії середньодніпровської археологічної культури. У VІІ-ІХ ст. відбувається об'єднання союзів племен східних слов'ян у великі політичні державні об'єднання. Створенню великого державного об'єднання під назвою Русь, до складу якого входили поляни, древляни, сіверяни ( до ареалу проживання останніх входила територія с. Ковчин і його околиця) сприяла необхідність протистояння степовим кочовикам - печенігам.
Давньоруське городище ( Х-ХШ ст), знайдене поблизу Ковчина, входило до складу Чернігово-Сіверської землі, бувшої складової частини Київської Русі. Є всі підстави вважати, що проживали тут ковуї, рештки тюркомовних кочових племен, яких у XI столітті половці витіснили зі степів Причорномор'я, і вони попросили прихистку у своїх північних слов'янських сусідів. На землях Київського князівства такі племена нащадками Ярослава Мудрого були "осаджені" у басейні річки Рось, у результаті чого виник союз чорних клобуків - надійний щит для захисту південних рубежів від більш потужних кочівників - половців. У Переяславському князівстві знайшли собі прихисток торки, а в Чернігівському - ковуї. Це плем'я неодноразово згадується в літописах, зокрема в Іпатіївському літописі йдеться про участь у знаменитому поході Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році чернігівського боярина "Ольстина Олексича, Прохорового внука, з ковуями чернігівськими".
Згадуються вони й у самому " Слові о полку Ігоревім" :
"... не вижу власти сильнаго,
и богатого, и многовоя
брата моего Ярослава
съ черниговъскими былями
съ могуты, и съ татраны
и съ ревучы, и съ ольберы.
Тии бо бес щитов
съ засапожникы
кликомъ плъки побеждаютъ
звонячи въ прадеднюю славу ..."
"Были", мається на увазі кочові племена, що знаходились на службі, ймовірно - ковуї, а "могуты, татраны, ревучы, ольберы" - це роди ковуйські.
"Засапожные кликы " - це холодна зброя кочівників, що носилась за халявою чобіт. Цю зброю згадує автор "Слова ...", і саме подібні клики були знайдені археологами в Ковчині під час проведення розкопок. Таким чином є підстава вважати, що саме в Ковчині над Десною, південніше Чернігова - за 20 км на схід від нього - "осадили" чернігівські князі своїх союзників ковуїв. Саме звідси починався у ті віки так званий степовий коридор, що проходив далі в напрямку давньоруських міст Всеволож (нині село Сиволож Борзнянського району), Біла Вежа (нині село Біловежі - Перші Бахмацького району), Вир (нині місто Білопілля Сумської області). Це була територія без лісів і боліт, із солончаковими землями, малопридатними для землеробства, але натомість багата на щедрі луки, що так потрібні були для розвитку скотарства - основного заняття ковуїв - кочівників. Тобто в вони мали всі умови для своєї життєдіяльності з одного боку, а з іншого - були надійним військовим прикриттям Чернігова з півдня від нападів половців, які використовували для цього відомий їм степовий коридор.
Проведені на городищі розкопки засвідчили: воно виникло наприкінці XI cт., можливо, при великому князі Чернігівському Мстиславі або при його наступниках. Це співпадає з часом появи в південних степах половців і витісненням ними звідти інших кочових племен.
Стародавнє місто в мало три частини. На самому високому місці була його голова - Дитинець, далі, в бік Ковчина, ішов другий пояс міського поселення і, нарешті, далі в поле - міський посад. Місто було обнесене великими насипними валами в 3 ряди й займало площу до 20 га. Населення міста - кочівники-ковуї - являли собою щось середнє між монголоїдами і європеоїдами. Як і всі діти степів, були вони чорняві, засмаглі. Основним заняттям жителів міста було скотарство, чому сприяли великі заплавні луки. Значна кількість залишків зброї-наконечники списів і стріл, бойові сокири, спорядження вершника- воїна, шпори - свідчить про те, що населення вело військовий спосіб життя.
Чимале місце в господарстві ковуїв належало риболовлі. Про це свідчать чисельні знахідки снастей для ловлі риби.
Ще одним досить важливим аргументом , що підтверджує версію Коваленка В.П. про те, що ковуї ( або ще їх називають "ковці") проживали саме поблизу сучасного Ковчина й в започаткували назву цього села, є топонімічний: у назві Ковчин явно звучить слово "ковці", "ковуї". Як і в назві городця Торчеського ( літописного давньоруського міста, городище якого збереглося на сучасній Київщині) слово "торки".
Отож, жили на нашій Сіверянщині понад вісім століть тому ковуї-кочівники.
У жовтні 1239р. монголо-татарські орди хана Батия, скориставшись феодальною роздробленістю Київської Русі, оволоділи Чернігово-Сіверською землею. Села й міста були розорені. Було знищене й древнє місто ковуїв, про що свідчить чималий шар обвугленої деревини. Люди, що уціліли після монголо-татарської навали, ослов'янились. Але пам'ять про них відбилась у назві заснованого неподалік села - Ковчин.
У середині 50-х років ХІІІ ст. населення було переписане й обкладене різними повинностями й податками. Серед них ханські грамоти називають данину, мито, плужне (земельний податок з плуга), підводне й харч (утримання ханських посланців), війна й лови (обов'язок іти в похід, а також "на лови" з татарами) та ін. Завойовники збирали данину як грошима, так і натурою: продуктами землеробства, тваринництва, полювання та ін.
Наприкінці 60-х рр. ХІІІ ст. ординські правителі посилали на Русь представників своєї адміністрації - баскаків, яким сплачувалась данина на відкуп, крім звичайної щорічної, збирали й надзвичайну данину, у тому числі й людьми.
Використавши феодальну роздробленість і наслідки вторгнення орд Батия, литовські феодали в сер. XIV ст. встановили своє панування над українськими землями, у тому числі й Чернігово-Сіверщиною.
Основним заняттям населення залишалось землеробство, переважаючою системою ставало трипілля. Значна частина селян зберігала давню в общинну організацію. Більша частина селянських угідь знаходилась у користуванні дворищ (вони включали родинні сім'ї кількох поколінь). Дими, які входили до складу дворища, закріплювали за собою ті ділянки, на яких вели індивідуальне господарство. Дворище звичайно складалося з 5-11 димів, відбувало повинності: виконувало роботи, платило данину феодалу та великому князю.
У краї було багато кустарів: ковалів котлярів, теслярів, бочарів, кушнарів, кожум'як , ткачів кравців пивоварів, гуральників, бондарів та ін. У другій половині ХV ст. селяни Чернігово-Сіверщини страждали від частих нападів кримського ханства. Особливо спустошливими були набіги на Чернігівські землі в 1482 та 1492рр. кримського хана Менгі-Гирея.
Саме на цей період припадає перша писемна згадка про с.Ковчин. У письмових джерелах с.Ковчин згадується у 1496р. в грамоті Олександра Казимировича, великого князя литовського, князю Семену Івановичу Можайському, у якій він жалує останньому Чернігів. Але в цій грамоті Олександр указує імена тих, хто "с имений своих, што в Черниговском повете мають", служили безпосередньо великому князю литовському і відтак були вилучені з-під юрисдикції князя Можайського. Серед переліку населених пунктів і прізвищ знаходимо, що с.Колчево належало Сулдешову.4 Цей факт підтверджено й у литовській "Пам'яті" 1527р. У реєстрі чернігівських кордонів знаходимо: "... село Колчов уверх по Десне, домов 20, держал Сулдешов",5 який, можливо, походив із смоленських Сулдешевих6. Тут же знаходимо дані й про сусіднє село "Авдеевичи"( сучасна Авдіївка), яке мало на той час 7 дворів7. Сумніви про те, що це саме наш Ковчин, розвіює ще й карта "Чернігівщина за даними "Пам'яті" 1527р."
Населення Чернігово-Сіверщини прагнуло позбавитись від панування Великого Князівства Литовського, спираючись на підтримку Російської держави. У результаті війни Росії з Литвою в 1503р. Чернігово-Сіверська земля увійшла до складу Росії. Велике князівство Литовське й шляхетська Польща, об'єднавшись після Люблінської унії 1569р. в єдину державу Річ Посполиту, не залишили надії повернути Чернігово-Сіверську землю під свою владу. Використавши послаблення Росії в попередніх війнах, Речі Посполитій ( за Деулінським перемир'ям 1618р.) вдалося відторгнути в Росіїї Чернігово-Сіверщину.

Ковчин - село козацьке

Ковчин на цей період було селом козацьким й належало до III Ніжинської сотні Ніжинського полку.9
У писемних джерелах цього періоду с.Ковчин згадується в 1667 році в універсалі гетьмана Івана Брюховецького.10
З 1782 р. село входило до Салтиково-Дівицької волості Чернігівського повіту Чернігівського намісництва, з 1796 Малоросійської, а з 1802р. - Чернігівської губернії.
У XVII - XVIII ст. село належало архієрею Чернігівському Лазарю Барановичу ( середина XVII ст.), полковнику Ніжинському Якову Журавському, гетьману Івану Мазепі ( остання чверть XVII ст.), Свято-Софійському Київському монастиреві.11 У XVII ст. у Ковчині була збудована Георгієвська церква. У селі нараховувалось 163 козацькі двори та 19 селянських.12
За гетьмана Многогрішного кордон ковчинських володінь був наступний: " ...отъ Олшаного жерела по Перевалъ, що иде з Глушки по Турецъ, по Жовтувское жерело, въ заповидное, по той бокъ Десны, и то зъ древнихъ годовъ до Ковчина належало."13
Село Ковчин було розташоване за 30 верст від Чернігова і за 7 верст від Думницького монастиря, що знаходився на іншому березі річки Десни. Під час розливу Десни "звуки дзвонів Думницького монастиря, то голосніше, то тихіше, переходять водою до Ковчина й монастир видно з Ковчина немов би плаваючим по воді. Картина -рідкісна !"14 Так описав пейзаж розливу Десни в Ковчині Філарет Гумільський під час опису Чернігівської єпархії. У 1720р. жителі села Ковчин самовільно захопили даровані Мазепою монастирські землі біля села Дурні ( сучасна Миколаївка).Ігумен звернувся по допомогу до гетьмана Данила Апостола, і той вирішив суперечки на користь монастиря. Але відстояти її вдалося лише в 1927 році.15 Тобто ковчинці протягом 7 років володіли монастирськими землями.
У 1739р. священику Георгієвської церкви с.Ковчин Павлу Градовському було видано ставленну грамоту " на третю частину" володінь. На цей час у Ковчині нараховувалось 82 козаки. А в 1748р. кількість козаків зросла до 147 чоловік.
За переписом 1767 року при ковчинському храмі діяли школа й шпиталь.16 У 1808 році в селі було побудовано нову церкву. За церковними сповідними записами, число прихожан у Ковчині
в 1770 році досягло 1648 чоловік (830 чоловіків і 818 жінок),
у 1790 році -1742 чол. (877 і 865 відповідно),
у 1810 році -1880 чол. (938 і 942),
у 1830 році - 2007 чол. (999 і 1008),
у 1850 році - 2152 чол. (1074 і 1077),
у 1860 році - 1241 чол. (1114 і 1127).18
Між всіма прихожанами вирізнявся у Ковчині великою набожністю й благочинністю храму 70-річний козак Павел Туран. На ремонт храму він виділив 200 рублів, на придбання дзвону він пожертвував 400 рублів, на бархатну ризу священику - 5 рублів. Крім того Павел Туран щороку жертвував Ковчинському храму від 1 до 30 рублів.19
Селом керував виборний староста, якого обирали ковчинці та сотник, людина від державної адміністрації. Із поважних людей обиралась десятка, яка вирішувала важливі місцеві питання. Сотники Салтиково-Дівицької сотні були, як правило, місцеві. Так , наприклад, відомо, що в 1694 р. та 1711-1714 роках Дівицьким сотником був Селецький Василь Семенович.20 Але сотенним суддею, як правило, завжди був виходець із Ковчина. Про це з гордістю переповідають старожили й пояснюють це тим, що Ковчин вважали богоугодним селом. Через віки дійшли чутки й про те, що біля хутора Петровського (за 3 км від Ковчина) довгі роки був полігон Дівицької сотні, де один раз у 3 роки збирали молодих козаків для навчання. Серед обов'язкової програми навчань було:
1) виїздка (управи на коні, майстерність наїзництва),
2) стрільба з рушниць і пістолів,
3) рубка лози (майстерність володіння шаблею),
4) козацькі правила та звичаї.
Навчання проводились у перерві між жнивами.
У другій чверті XIX ст. частина земель у Ковчині належала дружині підпоручика Ганні Зайцевій (36 десятин) і дійсному статському раднику Михайлу Селецькому ( 2 дес.). Інші землі були в козаків і казенних (державних) селян. Після реформи 1861 року селянам Ковчина було дано право користуватися поміщицькими землями. Із володіння Ганни Зайцевої вилучалось 34 дес., а з володіння Михайла Селецького - 2 дес.21 У 1897 році в селі вже нараховувалось 436 дворів із 2441 жителем. Якщо порівняти кількість дворів з початком ХVІІІ ст., то їх кількість зросла більше, ніж у 5 разів: на початку ХУШ ст. в Ковчині було 84 двори, у кінці століття - 226, 1858р. - 366, у 1892р. - 417, у 1896р. - 431, а в 1897р. вже 436.
У 1862 році, в Ковчині було відкрито церковно-приходську школу, яка мала одну класну кімнату й коридор. У школі був один клас. Місцевий дяк Карпінський Є.В. навчав дітей читанню та церковно-слов'янській мові. Через деякий час, після відкриття другого й третього класів, школа стала земською. Земство прислало двох учителів: подружжя Ющенко - Дмитра Іософовича та Аделаїду Миколаївну. До школи приймали дітей від 8 до 15 років, а то й старших. Малоздібних учнів учитель міг відрахувати з школи. У перших двох класах було 20-25 учнів, а до випускного доходило 12-17 чоловік. Усе учбове обладнання складалось з класної дошки та 3-4-місних парт, що стояли в 2 ряди. Учням видавалось учбове приладдя: книга для читання, задачник, молитовник лінійку-квадратик, грифельну дошку. У зошитах писали тільки в класі й тільки чорнилом. Навчали в школі читанню, письму й рахунку. Заняття починалось із середини жовтня після закінчення польових робіт. Піп оголошував про початок занять у церкві. З початком весняно-польових робіт заняття в школі припинялись. Випускний клас готувався до іспитів, на яких іноді було присутнє земське начальство.
Обов'язкове було вивчення закону Божого, яке по суботах викладав місцевий піп. Крім того до й після уроків черговий учень читав молитви. Канікули в учнів були з 23 грудня по 7 січня ( за старим стилем). Надавались також дні відпочинку на Масляницю й один тиждень великого посту для говіння (учні говіли разом з учителями).
У 1898 році в школі було відкрито 4 класи. Кількість учнів збільшилась, і земства перебудували школу. Учителювали в цей час подружжя Данилевичів : Василь Федорович та Тетяна Леонтіївна.
Здобути освіту в ті роки було непросто. Навчатися після школи могли лише діти заможних людей. Вищу освіту в кінці ХІХ ст. дав своїм дітям Ковчинський священик Деполович Платон. Обидва його сини стали лікарями, а дочка - учителем.

Сергій Платонович Деполович у 20-х роках був лікарем Березнянської лікарні. У 1926 році його знайшли вбитим по дорозі з Березни до Ковчина.
Петро Платонович Деполович з кінця XIX ст. по 1941 рік працював у Чернігівській міській лікарні. За свої кошти він установив грошові премії (стипендії) кращим учням Ковчинської школи. З певної суми, покладеної в банк, щороку наростали проценти - 25 крб., які Петро Платонович перераховував на Ковчинську школу. З 1906 по 1914р. трьом кращим учням, які закінчували школу, видавалась премія: один учень отримував 9 крб., а два інші - по 8 крб. Стипендію Деполовича в Ковчині отримували Срібний І.М., Якубов Я.С., Савалій А.Г., Лузан Г.Ф. та інші.

У 1900р. земство направило в школу нову вчительку - дочку Ковчинського священика - Деполович Лідію Платонівну. Вона вчителювала в Ковчині 9 років, а з 1909 р. Лідія Платонівна працювала в Києві у видавництві шкільних підручників і редагувала "Буквар", що вийшов у 1927 році й витримав 19 видань.

У 1901 р. в селі проживало 2472 жителі (1216 чоловіків та 1256 жінок), діяло два стани, дві дільниці земського начальства, працювала бібліотека.23

У 1909 р. земство побудувало для школи два нові приміщення (вони збереглися до сьогодні: в одному з них розміщено народний музей с. Ковчин, а в іншому - шкільні майстерні).

У 1911р. у Ковчині було відкрито одразу 2 нових перші класи. Працювало вже 5 вчителів : Данилевич Т.Л. (завідуюча), Барановська В.І., Шведова В.П., Халаш В.Є., Карпова Н.Д..

Заняття тепер починалися 1 вересня, а закінчувались у травні. У 4 класі, крім мови й арифметики, вивчались історія та географія.

За радянських часів

Селяни Чернігівської губернії були активними учасниками революції 1905-1907рр.
Розповсюджені були порубки поміщицьких лісів, селяни вимагали ліквідації поміщицького землеволодіння.24 Подібні страйки й демонстрації були й у Ковчині.
29 жовтня 190І р. царський уряд оголосив Чернігівську губернію на становищі посиленої охорони, для чого сюди були введені війська. Царський уряд тримав Чернігівську губернію на цьому становищі до вересня 1913р.
Революція 1905-1907рр. примусила уряд змінити аграрну політику. Реформа була підготовлена міністром Столипіним. Складовою частиною аграрної політики Столипіна, було сприяння переселенню селян до Сибіру, з Салтиково-Дівицької волості, куди входило с.Ковчин, до Сибіру виїхало 65 господарств (194 чоловіків і 179 жінок). Однак 15% переселенців-селян, остаточно розорившись, повернулись назад, де потрапили під повну залежність від поміщиків і куркулів. Після жовтневого перевороту 1917р. селянські заворушення охопили й С.-Дівицьку волость. У січні 1918р. у Ковчині було встановлено Радянську владу, був створений ревком. Розміщався він у попівському будинку. Керівниками ревкому були Сагарда Савелій Андрійович - вчитель місцевої школи, Неділько Кіндрат, Башта Юхим, Василенко Ф.С.
У березні 1918 р. уся територія Чернігівського повіту була захоплена німецькими окупантами. Розпочалися зворотні процеси: земля поверталась поміщикам, селяни обкладалися непосильними податками.
У січні 1919р. частини Таращанського полку 1-ої Української Радянської дивізії звільнили територію східних волостей Чернігівського повіту. У Ковчині відновив свою діяльність ревком.
Багато жителів села добровільно вступили в Червону Армію.
У березні 1919 Ковчинський ревком очолював Левченко Іван, секретарем був Пінчук Андрій, членами - Туш Марко, Лузан Іван, Левченко Харитон.25
За даними ревкому, на березень 1919р. у Ковчині нараховувалось 465 дворів. Серед них 70 дворів були куркульськими, 140 дворів -середняцькими й 255 – бідняцькими.26
На цей час у Ковчині нараховувалось 2715 жителів. До багатих людей села належали Срібний Яків та Тищенко Василь, які мали вітряні млини й намелювали відповідно за рік 2500 та 1800 пудів, а також Сидоренко Кузьма, Алекса Єлисей Алімпієвич та Алекса Микола, які мали маслобойні, річне виробництво яких складало 250 пудів.27
У кінці літа 1919р. Чернігівщина знову стала місцем жорстоких кривавих боїв з білогвардійськими полчищами денікінців. У вересні 1919р. вони ввірвались у с.Ковчин і вчинили розправу над активістами й членами їх сімей. Були вбиті члени ревкому Сагарда С.А., Халімон Є.О., два сини якого добровільно пішли в лави Червоної Армії, Василенко Є.С., Нороха П.Х., Неділько К., - сестра червоноармійця, та інші (більше 20 чол.)28
Майно багатьох селян було розграбоване. Серед бійців-добровольців, які пішли на війну проти денікінців, були й наші односельці: Лузан І.Ф., Лутай П.М., Кривенко А.К., Василенко Ю.С., Нороха П.Х., Неділько І. А. та інші. На 1919р. у селі налічувалось 12 червоноармійців, 19 чоловік убитих на війні й 21 інвалід війни.29
Учасниками громадянської війни були також Позняк Ф., Харко І.О. - боєць Таращанського полку, доброволець; Лутай П.М. - боєць Богунського полку, доброволець; Лузан І.Ф. - боєць Таращанського полку, доброволець.
На військовій службі в кавалерійських частинах у 1919р. перебували Самійленко А.С. та Клименко І.П.30
У цей час на селі діє сільська рада. Першим головою сільради був Неділько Кіндрат.
Після громадянської війни в Ковчині працювали 2 школи. 31 У 1919р. було відкрито 5-й клас, який розміщувався в будинку Деполовича.
У 20-х роках у Ковчині діяла школа лікнепу. На 1 січня,1925р. школу відвідувало 28 осіб чоловічої статі, а в 1925 р. у школі навчалось 15 жінок.32 У Ковчині в цей час діяла хата-читальня, яку відвідувало 100 чоловік.33
З 1925р. почала роботу трудова школа, яка мала 4 класи. Цю школу відвідувало 142 селянина, 3 кустарі-ремісники. Усього навчалося в трудовій школі 147 чол.34
За переписом 1920р., землекористування ковчинців розподілилось таким чином: під озиминою знаходилось 120 дес., під яровими - 655 дес., під паром - 949 дес.35 З травня 1920р. на селах замість комбідів створювались КНС - комітети незаможних селян, які стояли над сільськими радами. На 1921 р. у Ковчині нараховувалось більше сотні незаможників .36
Організатором КНС у Ковчині був Примаков. У 1921р. пройшла реорганізація КНС. З комітету виключились усі заможні селяни.37
5 липня 1923р., у період непу, у с. Ковчин було організовано Городищенську сільськогосподарську артіль.38 Селяни села стали жити заможніше. У період непу певних успіхів досягло сільськогосподарське виробництво, почали відроджуватись кустарні промисли, виникають ТОЗи ( товариства по сільському обробітку землі).
У 1927р. із гамазею, що стояв на околиці села, було побудовано сільський клуб, який став центром культури на селі. Першим завклубом був М.І.Товстий. Довгий час у селі діяв драматичний гурток, яким керував Д.П.Халімон. У цей час було відкрито й дитячий садок.
Наприкінці 20-х - початку 30-х років розпочалася масова колективізація. Не обминули ці події й нашого села. Серед місцевих активістів колективізації був Лузан Юхим Федорович, який у вересні 1928р. повернувся зі служби в Червоній Армії й був обраний 5-м головою сільської Ради. За його керівництва весною 1929р. було посаджено 9 га соснового бору біля "Піщаного стойла" та 10 га на Дубовиці.
У 1930р. у селі був утворений партійний осередок, до складу якого входили Париченко С.Ф., Постнов Л.М., Лещинець К.В., Лузан Ю.Ф., Лях А.Н. в інші.
Процес створення колгоспів у с.Ковчин розпочався в кінці 1930р. У 1931р. тут організаційно оформились два колгоспи: ім. Молотова, голова - Осипчук П.О. та "1 Травня", голова - Пінчук А.М.. Колгоспи об'єднали більше 300 дворів. На хуторі Петровському був створений третій колгосп - ім. Петровського.
У 1931р. у селі з'явився перший автомобіль ( першим шофером села став Лавровський), а також перший трактор - "Фордзон" (першу борозну на ньому проклав Ткаченко М.Ф.)
У квітні 1932р. колгоспи "1 Травня" та ім. Молотова були об'єднані в один колгосп "Комінтерн". Головою цього колгоспу став Межиров Ю.С.. У колгоспі нараховувалось вже 500 дворів.
У цьому ж році було організовано 11 польових бригад й одна садово-городня, організовано молочну ферму, у якій нараховувалось 25 корів. Першими доярками стали Тураш Ганна та Дайнеко Одарка. Крім молочної ферми, організовувалась ще й свиноферма, розвивалось бджільництво. Пасіка нараховувала 600 вуликів, завідував нею Самійленко І.С.
І все ж у 1932р. у Ковчині до 70-ти дворів були одноосібними й не хотіли йти до колгоспу. Місцева влада накладала на одноосібницькі двори великі податки, після сплати яких одноосібники отримували ще й додаткові податки. Люди починають ховати хліб. Тоді з місцевих активістів була створена "Штурмова бригада", до складу якої ввійшли Василенко Ганна Федорівна, Яцина Петро Петрович, Кривенко Захарко, Олійник Феодосій, Твердовський Прохір. Із металевими штирями ходила ця бригада по дворах, скрізь вишукуючи хліб. Забирали все до останньої зернини. Ця ж бригада проводила розкуркулення ковчинців. У 30-х роках у Ковчині нараховувалося більше 20 млинів. Усіх власників млинів вважали куркулями. До цієї ж категорії потрапляли селяни, які мали хати, покриті залізом або цинком. А таких у селі було 12. Розкуркулювали свої, але нещадно. Господарів висилали з села на Калиму, а їх сім'ї залишались під тином. Серед розкуркулених були брати Тураші - Іван та Митрофан Марковичі. Вони мали велику пасіку - у 100 вуликів та непогані будинки. Усе майно в них було вилучене, а хати забрані під школу.
Без житла й засобів для проживання залишилася в ті роки Шкода Уляна Дем'янівна з двома малолітніми синами : Мишком та Федором, її чоловіка розкуркулили, вислали, а жінку з дітьми виставили на вулицю. Учасник розкуркулення Олійник Феодосій, якого за "добрі" справи односельці нарекли Натирачкою, прилюдно посилав Уляну Дем'янівну з малими дітьми топитися в Десні. Нещасну родину приютив Козачок Лександрій. Уляна щороку пасла худобу, а взимку ходила на роботи в м.Чернігів. Уночі приносила дітям хліб і знову вирушала до міста. Страшною була доля ще однієї жінки Марфи - матері Ганни Іванівни Козленко. Її чоловіка - Жмінька Івана - теж розкуркулили й вислали. Жінка залишилася під тином, пішла просити притулку у своєї дочки, яка на той час була заміжня. Але місцева влада поставила Ганну Іванівну перед вибором: відмова від матері або розкуркулення. Покинута мати померла голодною смертю під тином.
Серед розкуркулених і висланих ковчинців були ще : Спутай Павел Свиридович, Мороз Степан, Кузьменко Василь, Лузан Кирило, Пінчук Павел Дмитрович, Пінчук Понфир, Лук'янець Петро та ін. Усього в Ковчині в 30-х роках було розкуркулено до 50 дворів. Господарі були вислані в Архангельську область, звідки не повернувся ніхто, крім Тураша Митрофана. Відібрані куркульські будинки були віддані біднякам, майно - розпродане. З усіх існуючих у Ковчині млинів у 1933р. залишилось тільки два. Решта була спалена, як паливо в місцевій школі.
У 1933р. без спеціальної довідки сільської Ради на млинах молоти люди не мали права. Так місцева влада контролювала селянські доходи й наявність у сім'ях хліба.
Люди почали виготовляти з каменю та дерева невеликі жорна, які згодом з'явилися майже в кожній родині. І все ж не врятували вони селян від страшного голоду 1933 року, який охопив усю округу, бо молоти виявилося нічого. У Ковчині голод порівняно був не такий страшний, як у навколишніх селах. Від голоду в селі померло до 20 чоловік. За рахунок чого ж вижили ковчинці в страшний 1933-й?
По-перше , Ковчин - село придеснянське, має багаті заливні луки з чисельними озерами. Тому ковчинці займалися рибацтвом : рибу вживали в харч і продавали в містах.
По-друге, на луках було чимало дичини, зокрема качок. Діти ходили на луки й вишукували яйця, ловили птахів.
По-третє, у 1932р. залишилися нескошені луки. Жінки ходили й зривали кінський щавель, який потім пекли в печі, перетирали, додавали трохи борошна й випікали щавельний хліб.
По-четверте, у 1933р. проводилась масова вирубка лісів біля Думницького монастиря. Ліс Десною переправляли на Чернігів, далі він відправлявся на Донбас. Для того, щоб ліс транспортувати водою, необхідно було його скріпити лозяними гужвами. Гужви плели жителі навколишніх сіл. Хто здавав 1000 гужв, тому давали крупу, борошно, добре платили. Поблизу Ковчина росло чимало верболозу, і більше 50 дворів займались плетенням гужв.
Це теж допомогло ковчинцям пережити страшний 1933 рік. А ще вижити селянам допомогла сумлінна праця. У 30-х роках за високі показники й досягнення чимало ковчинців стали учасниками ВДНГ СРСР. Серед них перші свинарки Жмінько Г.І., Мудрицька Н.А., колгоспниці Туш К.П., Гапон Г.Н., Ткаченко Ф.А.
У 1930р. у Ковчинській школі було відкрито 5-й клас, а в 1931-32рр. - 6-й та 7-й класи.
З 1934р. директором був Кузьменко М.П.. У 1937р. його було репресовано за антирадянські настрої. 19 листопада в Чернігові відбувся суд, а 27 листопада Михайла Пилиповича розстріляли. 4 липня 1989р. Кузьменко М.П. реабілітований.
У цей же рік терору з Ковчина були репресовані Косий Г.Ю., Лузан І.А., Стегайло П.М., Тураш А.І., Халімон В.П.. Справедливість була відновлена в 1991р. - усі ковчинці реабілітовані.39
Радянська влада крім цього проводила ще й жорстку антицерковну політику. Саме в 30-х роках у Ковчині було закрито чудовий кам'яний храм Св. Георгія. Закриттю церкви активно сприяв місцевий активіст - голова сільської І Ради Слєзний О.В.. У 1931р. із церкви було знято дзвони її огорожу. Місцевого священика Капшученка Миколу Васильовича було вислано, попівський будинок було віддано під школу. Цей дім у Ковчині зберігся до сьогодні, ковчинці й тепер називають його "попівською школою".
З 1931 по 1935 роки церква служила для колгоспного зерноскладу, а в 1935р. - була розібрана, цегла відправлена на будівництво райцентру.
Але прізвище Капшученко відоме ковчинцям не тільки через місцевого священика, який служив у церкві з 1919 по 1930 роки. Прізвище батька увіковічила його донька - Раїса Миколаївна, 1910 р.н., яка мала чудовий голос і в роки війни була співачкою оперного театру в Києві. Та не тільки. Р.М.Капшученко брала активну участь у підпільній боротьбі проти фашистів в окупованому Києві. Маючи чудовий голос, вона часто співала німецьким офіцерам і, користуючись цим, вивідувала у фашистів потрібну інформацію, яку передавала Київському підпіллю. Була викрита фашистами в 1943 р. Про героїчну боротьбу київських підпільників, до яких належала й наша односельчанка, знято кінофільм "Два роки над прірвою".
У 1933р. у Ковчині була створена тракторна бригада, яка обслуговувала 3 села: Ковчин, Горбів, Авдіівку.
У 1935 р. почалось будівництво молочно-тваринницької ферми та свиноферми, побудували паровий млин і пташник. Першою пташницею стала Тураш О.А. У селі існувала шляхова бригада (бригадир - Тищенко Є.А.), лісопилка, будівельна бригада ( бригадир - Нороха М.С.).
У 1938р. депутатом у Верховну Раду УРСР було обрано нашу односельчанку Марію Ковбич.
У цьому ж році в Ковчинській школі було відкрито 8-й клас, у 1939р. - 9-й, а в 1940р.- 10-й. У червні 1941р. відбувся перший випуск 10-річки.
Та мирне життя було зламане початком радянсько-німецької війни.

Тяжкі воєнні роки

22 червня 1941 року... У випускних класах мали закінчуватись випускні екзамени. Але рівно о 4-й годині ранку на столицю України почали падати фашистські бомби.
У селі радіо ще не було. Колгоспники дізналися про початок війни на полях, куди безтурботно вранці вирушили працювати. Тяжке горе ввійшло в кожну сім'ю. На захист Батьківщини пішло понад 760 ковчинців. З них не повернулось до рідних домівок 355 чоловік.40 Багато сімей ковчинців втратили по 2-3 чоловіки на війні. Одна з перших героїчних битв радянсько-німецької війни - захист Брестської фортеці. У 1941 році на службі у прикордонних військах ( у Бресті) перебували два наші односельці : Савицький П.Л. та Гапон Ю.М.. Вони перші з Ковчина відчули на собі силу удару фашистської Німеччини. На початку вересня 1941р. запеклі кровопролитні бої з гітлерівцями розгорнулися на південному сході від Чернігова, де ворог зумів форсувати р. Десну й захопити плацдарм на її лівому березі в районі сіл Піски-Виблі-Горбів. Червона Армія була змушена відступати…
7 вересня 1941р. фашисти увірвались у Ковчин. Стосовно мирного населення вони встановили жорстокий режим диктатури, насильств, знущань. Були заарештовані активісти села : І.Є.Левченко, А.М.Пінчук, В.Т.Слєзний та інші. Фашисти вивезли на примусові роботи до Німеччини 52 молодих юнаків та дівчат. Під час окупації фашисти призначили двох старост ( від сільської Ради та колгоспу): Кузьменка Андрія та Пономаренка Єгора, а також п'ять поліцаїв із місцевих жителів. Усі вони слідкували за порядком у селі, робили доноси, допомагали "хазяйнувати" фашистам.
Жителям с.Ковчин заборонялось влаштовувати збори, запалювати в хатах світло після 22-00 та влаштовувати гуляння. Існував режим примусових робіт. Суворо каралися запізнення на роботу. Ситуацію в Ковчині весь час перевіряв Куликівський комендант Рудольф, який вирізнявся особливою жорстокістю. У деяких ковчинців шрами від його побоїв та побоїв поліцаїв збереглися до наших днів.
Німці відбирали у мирного населення худобу, продукти харчування. Для кожного двору існувала норма по здачі молока - кожен двір мав здати фашистам 400л молока на рік.
Особливо ненавиділи фашисти євреїв. За видачу євреїв фашисти обіцяли ковчинцям винагороду, а тих, хто переховуватиме та жалітиме це населення, чекав розстріл. І все ж, не дивлячись на це, ковчинці допомагали євреям , переховували їх від фашистів. Та від пильного ока поліцаїв важко було будь-що приховувати. Фашисти знайшли в селі двох жінок-єврейок і 5-річну дівчинку-єврейку. Після жорстоких тортур усі вони були розстріляні.

Та залита кров'ю, окупована Чернігівська земля не скорилася ворогу. У всіх її куточках ріс і міцнів могутній партизанський рух. Учасниками партизанської війни стало чимало ковчинців. Це Халімон Н.Ф. - боєць Чернігівського підпільного з'єднання партизанських загонів, боєць цього ж з'єднання Улич Л.П., який загинув у бою 1943р., Павлюченко І.А. - боєць з'єднання партизанських загонів "За Батьківщину", Товстий І.М. та ін..
Під час здійснення Чернігово-Прип'ятської операції у вересні 1943р. підрозділи 148 стрілецької дивізії, що входила до складу 13 армії генерала Пухова М.П., визволили с.Ковчин.
У бою за село загинуло кілька радянських воїнів. Вони поховані в Братській могилі, що знаходиться на території школи. Прізвище одного з визволителів Ковчина було встановлене: це воїн Хливняк, уродженець Харківщини.
У 1957р. на Братській могилі було встановлено надгробок.41
Не лише рідну землю визволяли ковчинці. Довелося ковчинським солдатам пройти через усю Європу, щоб переможно повернутись до рідних домівок. Так, наприклад, Туш С.М. і Мудрицький К.В. були учасниками Сталінградської битви, Мороз К.П. - учасник оборони Москви, Лук'янець М.Ф. та Нороха А.В.- учасники оборони Ленінграда, Зеленський М.В. - визволяв Чехословаччину, Кузьменко А.М. - учасник боїв у Німеччині, Халімон П.І. - визволяв Польщу, Яцина М.Ю. - учасник битви за Берлін.

Про подвиги ковчинців у роки ІІ світової війни свідчать чисельні ордени та медалі. Але час - невблаганна річ, і на кінець 2000 року в живих залишився 41 ветеран Великої Вітчизняної.

Післявоєнне життя

Після визволення с.Ковчин від німецько-фашистських загарбників жителі приступили до відбудови зруйнованого господарства. Головою колгоспу був обраний Пінчук А.М. Критично не вистачало техніки, худоби, більшість чоловіків не повернулися додому з війни. Селяни обробляли землю за допомогою корів. Господарство потроху відроджувалось. З 1948 по 1954 рр. колгосп очолював Туш С.М. У цей період набуває розвитку тваринництво, було побудовано 9 тваринницьких приміщень, 12 стаєнь. У 1952р. був побудований цегельний завод, село було радіофіковане. У 1952-53рр. вирішено розширити площу колгоспного саду й площу по вирощуванню овочів. За великі досягнення в садівництві й високі врожаї фруктів та овочів бригадир садово-огородньої бригади Лузан П.Ф. і садівник Нороха В.А. були 1955р. учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві , а в 1969 році Нороха В.А. був делегатом ІІІ Всесоюзного з'їзду колгоспників. Непогані досягнення мали тваринники. Свинарка з Ковчина Мудрицька Н.А. у 1956 р. була нагороджена срібною медаллю ВДНГ СРСР, а в 1957р. стала учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Відбудоване після війни в 50-60-ті роки господарство значно зміцніло. З 1954 по 1966 рр. головою колгоспу був Копил К.Ф. У 1964р. валовий збір зерна досяг 32 тис. центнерів, кукурудзи на окремих ділянках зібрали по 50 ц з га. У тому ж році колгосп був нагороджений медаллю ВДНГ СРСР. У 1965р.у колгоспі був зібраний рекордний урожай тютюну, який приніс 800 тис. крб. прибутку. Колгосп був премійований автомобілем. Велика заслуга в цьому належала головному агроному Павлюченку М.Т.
У кінці 50-х - поч.60-х рр. у колгоспі були побудовані Будинок культури, електростанція, лазня, лікарня, кузня, гараж, зерносклад, свинарники, кімнати відпочинку для колгоспників, нова школа.
З 1968 по 1972 рр. головою колгоспу був Павленко М.П. . У цей час уперше була забезпечена кормова база тваринництва, споруджено зерносклад, прокладена асфальтована дорога до райцентру.
У 70-80-х рр. колгосп спеціалізувався на вирощуванні овочів. У цей період відбулася реконструкція тваринницьких приміщень, побудований Будинок тваринника, механізована майстерня, приміщення ділянки механізації з обладнаними цехами : слюсарним, електрозварювальним, токарним, ковальським. Пущені в дію сушильний зерновий агрегат, АВМ, обладнано автопарк. Почалась газифікація села, яке повністю заасфальтували. Побудовано дитячий садок, їдальню на 100 місць і кімнату для відпочинку механізаторів.
Працівники колгоспу неодноразово були переможцями соціалістичних змагань і нагороджені чисельними грамотами.
У 1989 році гостинно відкрила двері для учнів нова трьохповерхова школа. У цей же рік було урочисто відчинено Ковчинський краєзнавчий музей, якому у 1992 році присвоєно звання народного, і він по праву вважається одним з кращих в області. Директором Ковчинського музею працює Чуян М.Г., який до того 30 років був директором Ковчинської середньої школи.

Останнє десятиліття II тисячоліття

Наприкінці 1991р. закінчилася епоха, що тривала понад сім десятиріч. Зійшла в минуле радянська форма державності. Які ж зміни відбулися з того часу в Ковчині? З якими показниками і результатами Ковчин - село з багатовіковою історією - зустрічає III тисячоліття?
За минуле 10-річчя значно змінилась форма землекористування. У приватне володіння ковчинців перейшло 38,5 га землі. З'явилась така форма користування, як паї. Це стало можливим після розпаювання колективного господарства. 15 березня 2000р. було прийнято установчий договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю" Ковчинське". Засновниками товариства стали 12 жителів с.Ковчин : Клименко П.М., Тураш М.А., Мороз М.М., Шестак В.Г., Ступка М.М., Козленко А.М., Хілик М.І., Левченко П.В., Лузан М.П., Лузан І.П., Богдановський О.М., Тищенко В.О. та ВАТ "Чернігівський комбінат хлібопродуктів , в особі заступника голови правління ВАТ Андріяша Миколи Дмитровича. Головою товариства став останній, а виконавчим директором - Клименко Петро Миколайович.
Товариство з моменту його державної реєстрації - 23 березня 2000р. є юридичною особою, має самостійний баланс, в розрахунковий рахунок. Товариство створене з метою виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, підвищення ефективності с/г виробництва та отримання прибутку.
У момент розпаювання право на землю мали в селі 972 чоловіки.
На грудень 2000 року зареєстровано 794 договори на оренду землі.
На кінець П тисячоліття в товаристві "Ковчинське" знаходиться у користуванні 3687,1 га с/г земель, з них ріллі -2662,6 га, багаторічних насаджень - 32,1 га; сіножаті - 6607,3 га, пасовищ - 417,2 га.
За сільською радою на грудень 2000 р. зберігається 844 га землі. Головою сільської ради працює Мороз Михайло Михайлович.
За останнє десятиріччя значно зміцнився приватний сектор. На грудень 2000р. у власності товариства перебуває 26 тракторів, у приватній власності їх кількість зросла до 13-ти , і це при тому, що на 1990р. у приватних господарів не було жодного трактора. І все ж, як відомо, головний потенціал будь-якої держави, населеного пункту -людський. На кінець 2000 року в с.Ковчин проживає 1306 чоловік. Серед них дітей шкільного віку - 136, дошкільнят - 40 . Дуже невтішна демографічна статистика останнього десятиріччя.
У 1990р. народилося 10 дітей, а померло цього року 40 чоловік. У 1998 – 2000 рр. народжувалося щороку по 11 дітей, а померло відповідно 27 - 33 - 36 чоловік. Тобто, у середньому на одного народженого припадає троє померлих. Картина маловтішна, але ковчинці сповнені оптимізму й бажань бачити свій Ковчин у яскравому світлі, і вони того варті. Ковчин не один раз піднімався з попелу та руїн, оживав, як неопалима купина. Оживе й тепер !

Краса села - його люди

Чи є в Ковчині славетні люди, які ввійшли в історію? У відповідь на це питання ковчинці, як правило, називають два прізвища: Деполович Л.П. - український радянський педагог і методист початкової освіти, яка редагувала у 1927 р. "Буквар", та Капшученко Р.М. - учасниця київського підпілля, розвідниця, розстріляна фашистами в 1943р., яка стала прообразом головної героїні фільму про київське підпілля "Два роки над прірвою". Але цей ряд можна продовжити. У 1989 році одна ковчинська сім'я, яка мала двох доньок, вирішила усиновити 5 дітей з дитячого будинку. Таким чином утворився перший в області дитячий сімейний будинок Барових. Родину Леоніда Оттовича та Олександри Михайлівни Барових знають і поважають не лише в Ковчині, а й далеко за межами Чернігівської області, України.
Декілька років проживала в Ковчині відома художниця Ольга Яблонська . Чимало її полотен і донині зберігається в художній галереї Ковчинського музею. Це два портрети гетьмана Мазепи та Т.Г. Шевченка, дві картини з історії с.Ковчин: "Будинок 1-ої сільради" та "Гамазей", "Вид села Ковчин", а також декілька натюрмортів.
Є в Ковчині і свій поет - Михайло Никифорович Туш. 10 років (1984- 1994) він очолював місцевий колгосп, а в 1994р. був обраний депутатом Верховної Ради України.
У 1995 - 96 рр. вийшло дві його поетичні збірки: "Слов'янська віть" та "Пролітали журавлі над Ковчином". Поезія М.Туша про рідний край сповнена тривоги і болю за долю України, у ній постають мотиви дружби народів, захисту національних надбань, збереження високої духовності. А ще свої поетичні рядки М.Туш присвячує односельцям та рідному селу - Ковчин.





       
© КУЛИКІВСЬКА РАЙОННА РАДА, 2014          

Радио онлайн